Новини

Скляренко В. Г. Історія українського наголосу: Іменник. – К.: Наук. думка, 2006. – 711 с.
У монографії розглянуто історію акцентуації іменників української мови від пізньопраслов’янського періоду до нашого часу і встановлено основні тенденції в їх наголошенні. Широко використано матеріали з українських акцентованих пам’яток XVI–XVIII століть і словників української мови XIX–XX століть, з української класичної поезії і з діалектологічних праць, залучено свідчення російської, білоруської та інших слов’янських мов.

Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Гол. ред. О. С. Мельничук. – Т. 5: Р–Т. – К.: Наук. думка, 2006. – 704 с.
П’ятий том словника містить слова на літери Р–Т. У ньому подано етимологію й схарактеризовано стан етимологічної розробки всіх зафіксованих у XIX і XX ст. слів української літературної мови та діалектів, за винятком найрегулярніше утворюваних похідних форм, пов’язаних із наведеними в словнику, і застарілих або вузькофахових термінів іншомовного походження. Розглядаються також етноніми і власні імена людей, поширені в Україні.

Очерки по сравнительной семасиологии германских, балтийских и славянских языков / Отв. ред. А. П. Непокупный. – К.: Довіра, 2005. – 367 с.
У монографії розглянуто розмаїття й основні тенденції в розвитку тієї частини словника германських, балтійських і слов’янських мов, за якою вони, об’єднуючись один з одним, виявляються протипоставленими іншим групам індоєвропейських мов. Використавши багато лексикологічних і лексикографічних джерел з германістики, балтистики та славістики, автори простежують семантичну історію окремих мов, а також цілих синонімічних рядів, пов’язаних із природою та людиною (суспільством).

З України до Литви: Українсько-литовський розмовник = Iš Ukrainos į Lietuvą: ukrainiečių – lietuvių pokalbių knygelė / Укладачі: А. П. Непокупний, А. Л.Тараненко. – Луцьк: Волинська обл. друкарня, 2004. – 130 с.
Українсько-литовський розмовник призначений для українців, що відвідують Литву, а також для тих, хто вивчає литовську мову. Тут пред­ставлені найчастіше вживані слова та словосполучення, що можуть бути ви­користані в різних ситуаціях. Матеріал подано за тематичним принципом. Вимова литовських слів передана українською транскрипцією. Видання ілюстроване белетризованими «Діалогами», що моделюють типові ситуації в спілкуванні приїжджих із представниками різних литовських служб та установ.

Півторак Г. П. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов: Міфи та правда про трьох братів слов’янських зі «спільної колиски». – 2-ге вид., доп. – К.: Арістей, 2004. – 180 с.
У книзі на основі найновіших досягнень історичних та філологічних наук розглянуто походження східнослов’янських народів та їхніх мов. Популярно розповідається про найдавніших мешканців на території сучасної України, Білорусі та Європейської Росії, про походження слов’ян, східнослов’янські союзи племен, визначається етнічна належність Київської Русі. Доводиться необґрунтованість доктрини про давньоруську народність і першу руську державу як «спільну колиску» українців, росіян та білорусів.

Російсько-український словник / За ред. В. В. Жайворонка. – К.: Абрис, 2003. – 1424 с.
Словник охоплює широке коло загальновживаної лексики (близько 160 000 реєстрових одиниць), відповідає сучасним правописним нормам і є авторитетним довідником при перекладі російських текстів різних жанрів українською мовою. Словник побудований за гніздовим принципом, який диктується логікою словотворення. Особливу увагу звернено на українську частину словника (щодо точності українських відповідників, порядку їх подачі, граматичних та стилістичних характеристик). Видання відбиває зміни в лексичному складі двох мов, викликані суспільно-політичними, економічними та культурними зрушеннями останніх десятиріч.

Сопоставительная грамматика русского и украинского языков / Отв. ред. Н. Г. Озерова. – К.: Наук. думка, 2003. – 536 с.
У монографії подано системний опис російської та української граматик на словотворчому, морфологічному, синтаксичному рівнях у порівняльному аспекті, відзначені спільні й відмінні риси, семантична своєрідність граматичних засобів кожної з двох мов. Досліджуються літературно-нормативні взірці письмової мови та мовлення, фіксується динаміка змін у граматичних системах російської та української мов наприкінці XX століття.