Новини

14 червня 2015 р. виповнилося 80 років визначному українському мовознавцю, докторові філологічних наук, професору, академікові НАН України, заслуженому діячеві науки й техніки України Григорієві Петровичу Півтораку. Ювіляр – авторитетний фахівець з історії східнослов’янських народів та їхніх мов, провідний український білорусист, автор близько 300 друкованих праць, які принесли йому заслужене визнання в Україні та за її межами, стали цінним надбанням сучасної історико-лінгвістичної думки.

14–15 травня 2015 р. в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України відбулася Міжнародна наукова конференція, присвячена 200-річчю від дня народження Віктора Івановича Григоровича (1815–1876) – одного з основоположників філологічної славістики на території Російської імперії, члена-кореспондента Петербурзької АН. Батько В. І. Григоровича – українського роду, мати – полька. Науковець вивчав давні писемні пам’ятки слов’янських народів, історію слов’янських літератур, болгарські та македонські діалекти, історію старослов’янської мови, а також досліджував історію Сербії, залишив по собі праці з археології та етнографії південноукраїнських земель, студіював історію балканських слов’ян, використовуючи візантійські джерела. Зібрав надзвичайно цінну колекцію давніх рукописів, знайшов т. зв. «Хіландарські аркуші» – старослов’янську пам’ятку ХІ ст.

План роботи Наукової ради «Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності»
Пропонуємо до Вашої уваги план роботи Наукової ради НАН України з проблем «Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності» на 2015 рік.

Ватрослав Ягич і проблеми слов’янознавства: Зб. наук. праць. – К.: Видавн. дім Д. Бураго, 2015. – 328 с.
Збірка наукових праць висвітлює роль видатного славіста другої половини XIX – початку XX століття Ватрослава Ягича в розвитку східнослов’янської і світової славістики, його внесок у координацію наукової роботи всіх слов’янських країн. Статті, представлені в збірнику, розкривають визначальні риси мовознавчої діяльності В. Ягича в проекції на проблеми сучасної лінгвістики і висвітлюють у зв’язку з цим актуальні питання історії славістики, історії української та російської літературних мов, а також сучасних української, російської та білоруської мов.

Тараненко О. О. Актуалізовані моделі в системі словотворення сучасної української мови (кінець ХХ – ХХІ ст.). – К.: Видавн. дім Д. Бураго, 2015. – 248 с.
У монографії розглядається дія актуалізованих структурно-семантичних моделей словотворення сучасної української літературної мови (друга половина 1980-х років – початок ХХІ ст.) – як наслідок значної активізації в цей період таких визначальних чинників номінативно-словотворчих процесів, як, з одного боку, потреба в істотному оновленні комплексу номінативних засобів мови у зв’язку з оновленням кола понять, що потребують мовного вираження, та фокусуванням пріоритетної уваги суспільства на нових соціальних цінностях, а з другого, – потреба в дальшому коригуванні (нормуванні та систематизації) різних сегментів словотвірної структури української літературної мови.

Ткаченко О. Б. Українська мова: сьогодення й історична перспектива. – К.: Наук. думка, 2014. – 511 с.
Працю присвячено українській мові в усіх труднощах її становлення, що дістають всебічне висвітлення (географічне, історичне, соціолінгвістичне, культурологічне тощо) у зіставленні з відповідними ситуаціями інших мов світу, а також засобам подолання кризових моментів їх розвитку.

Селігей П. О. Етимологічний словник запозичених суфіксів і суфіксоїдів в українській мові. – К.: Академперіодика, 2014. – 324 с.
Це перший у світовій лексикографії спеціальний етимологічний словник су¬фіксів. На основі здобутків сучасного порівняльно-історичного мовознав¬ства висвітлено походження запозичених суфіксів і суфіксоїдів (зокрема, кінцевих терміноелементів) української мови. Словникова стаття містить тлумачення реєстрової одиниці, приклади її вживання, відповідники в інших слов’янських мовах, далі простежено історію та шляхи її запозичання, вказано етимон, час першої писемної фіксації або словотвірну модель у мові-джерелі, наведено етимологічні паралелі з інших індоєвропейських мов та реконструйовану праформу.