ВИПАДКОВО. Присл. до випадковий 1, 2. Його погляд упав випадково на бліде обличчя шатенки з коротким волоссям (Фр., VI, 1951, 226); Учора Терень зустрів Люду. Зустрів випадково, бо в клуб дівчина чомусь тепер перестала ходити (Донч., І, 1956, 491); // у знач. вставн. сл., звичайно із запереченням не, розм. Ви, випадково, не збираєтесь у відрядження?