ЗЕЛО1, а, с., заст., поет. Зелень (у 1 знач.). З-за густих будяків і всякого зела незабаром висунулись баштани з довгими рядками високих соняшників (Н.-Лев., І, 1956, 499); Був вересень на початку; сонце пекло, аж шкварчить; по узгір'ях всяке зело пожовкло (Свидн., Люборацькі, 1955, 120); Відволожені після спеки дощем, ласкаво пахнуть зела, квіти, земля (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 78).


ЗЕЛО2, присл; заст. Дуже. Пан воєвода сказати велів, що його війська зело потомлені стали від безперервних цілорічних боїв (Ле, Побратими, 1954, 31).


ЗЕЛО3, а, с. Восьма літера церковнослов'янського і староруського алфавітів на позначення приголосного звука «з».