МІЗИНЕЦЬ, нця, ч. 1. П'ятий, найкоротший палець на руці або нозі. Ватя поодставляла мізинці. Малесенькі мізинці стирчали, золоті персні з камінцями блищали (Н.-Лев., IV, 1956, 118); Говорячи, Слинько витягував руку, а другою, широко розмахуючись, відкладав на першій пальці, починаючи з мізинця... (Шовк., Інженери, 1956, 62).

З мізинець - дуже малий. У Чорному морі мешкала рибка піщанка - маленька, з мізинець у довжину, тоненька, срібляста стрічечка (Наука.., 11, 1964, 17); Мізинця [чийого] не вартий - недостойний кого-небудь, нікчемний у порівнянні з іншим. - Хіба вона [Нюра] варта Ясногорської? Мізинця не варта... Ми з вогню не вилазимо, а Нюра наша більше за кавалерами бігає... (Гончар, III, 1959, 329); На мізинець - мала доля, частина чого-небудь. Та надивився і наслухався вже стільки, що інший сотню років проживе, а й на мізинець мого не побаче (Логв., Давні рани, 1961, 78).

2. розм. Найменша дитина в сім'ї. Соломон, його мізинець, Був найрозумніший (Рудан., Тв., 1959, 503).