ЗЛІСТЬ, злості, ж. 1. Почуття недоброзичливості; злоба (у 1 знач.). Було й так, що пан.. бив [хлопця].. Гірко прийшлося хлопцеві таке життя, злість накипіла в молодому серці (Мирний, І, 1949, 261); Тимко стояв, знявши картуза, і чорна грудка злості на брата розтавала у його серці (Тют., Вир, 1964, 349).

2. Почуття роздратування, гніву, досади; розлюченість. Вона замітала горниці й кидала стільцями од злості (Н.-Лев., II, 1956, 78); Він заговорив роздратовано, із злістю: - Вже донесли (Донч., V, 1957, 555).

@ Злість бере (брала, взяла, забирає і т. ін) - те саме, що Зло бере (брало, взяло, забирає і т. ін.) (див. зло1). Навіть злість брала, що Іван так побивається дуже за нею (Коцюб., II, 1955, 339); Починала забирати злість. Скільки роботи, а воно [сонце], як нарочито, світить (Ле, Ю. Кудря, 1956, 14); Зганяти (згонити, зігнати, зогнати) злість див. зганяти; Зривати (зірвати) свою злість див. зривати; Ковтати злість див. ковтати; На злість - те саме, що На зло (див. зло1). Молоді й посивілі Карнавалять на вулиці там [у Севільї]: Не тому, що безжурне дозвілля, А навмисне - на злість ворогам! (Мур., Осінні сурми, 1964, 11); Як (наче і т. ін.) на злість - те саме, що Як (наче і т. ін.) на зло (див. зло1). Погода тут, як на злість, бридка - іде сніг і зараз розтає, вітер противний (Л. Укр., V, 1956, 323).