І1, невідм., с. Одинадцята літера українського алфавіту на позначення голосного звука «і».

@ Ставити (поставити) крапку (крапки) над «і»: а) уточнювати сказане, не залишати нічого недомовленим. Поговорити було про що. І то негайно, зараз, щоб поставити всі крапки над «і» (Кучер, Трудна любов, 1960, 575); б) доводити до логічного завершення. Поставити крапку над «і» - то неабияке мистецтво у житті (Рибак, Час.., 1960, 424).


І2 (Й), спол. І. єднальний. Уживається для поєднання двох рівноправних синтаксичних одиниць. 1. Поєднує однорідні члени речення. Човни і байдаки палали, Соснові пороми тріщали, Горіли дьоготь і смола (Котл., І, 1952, 103); Трістан блукав по лісі, ловив зелений шум, хотів йому віддати своє кохання й сум (Л. Укр., І, 1951, 409); Комуністи й комсомольці з'явились до майора уже в повній бойовій готовності, обвішані гранатами й дисками, з автоматами на грудях (Гончар, III, 1959, 96); Орися крутнулась і побігла по ріллі.. Тимко довго і замріяно дивився їй услід, потім закурив і пішов заганяти волів (Тют., Вир, 1964, 14); // Поєднує в інтонаційне ціле два слова, що виражають єдине поняття, напр.: батько й мати - батьки, літом і зимою - постійно, там і тут - скрізь. Колись там весело було. Бувало, літом і зимою Музика тне, вино рікою Гостей неситих налива... (Шевч., II, 1963, 25); На нас дивилося з журбою лице скривавлене зорі, палали хмар багряні рожі, лежали трупи там і тут (Сос., І, 1957, 439); // З'єднує повторювані слова, що позначають тривалість дії, наростання ознаки тощо, з метою підсилення вислову. А тут Берко рип у хату! Я до його, кажу йому, що так і так, будь ласка, зарадь, зарятуй! (Н.-Лев., І, 1956, 57); Повітря відпочиває недовго. Вітер потроху перелягає, шамотить над хвилями, що котяться одна за одною й котяться (Ю. Янов., II, 1958, 50); // Поєднує слова, протилежні змістом, посилюючи протиставлення.- Від тебе не одстану зроду, З тобою рад в огонь і в воду (Котл., І, 1952, 221); Я полечу Високо, високо за синії хмари; Немає там власті, немає там кари, Там сміху людського і плачу не чуть (Шевч., І, 1963, 239).

2. Поєднує цілі речення: а) При вираженні відношень однорідності. Василь не лінувався, хазяйнував, і Ганна не любила празникувати в будень (Н.-Лев., І, 1956, 83); Кров гарячою зливою б'є мені в обличчя, і боляче тремтить на скронях живчик (Кол., На фронті.., 1959, 5); б) При вираженні часових відношень: a) одночасності дій. Раптом татари почули тріск, і рівночасно вода полилась їм у капці (Коцюб., І, 1955, 393); Іще горять хати, й розкидані між ними лежать постріляні.. брати (Сос., II, 1958, 465); b) послідовності дій або явищ у часі. Свята брама одчинилась, Козака впустили. І знов брама зачинилась (Шевч., II, 1963, 54); Одлунали на рампі кроки, і востаннє ударив дзвінок (Сос., І, 1957, 96); // Поєднує два речення, у другому з яких є вказівка на несподіваність, раптовість дії, події. Ось вже дихнула нічна вогкість ставка, і раптом, за поворотом, рядок осяяних вікон різнув їй серце (Коцюб., II, 1955, 48); Рука тремтяча удлище хапає, І лин зелений воду розсікає (Рильський, І, 1960, 169); в) При вираженні причиново-наслідкових зв'язків; дорівнює спол. отже, а тому. Міцна крайка тісно перетягає стан [Килини], і від того кругла, заживна постать здається ще розкішнішою (Л. Укр., III, 1952, 235); Вона не знала жодного румунського слова, і шофер був їй воднораз і за перекладача (Смолич, І, 1958, 45); Її сховав дідусь в чулані голубому, ходив за нею він, й одужала вона (Сос., І, 1957, 293); г) При вираженні умовно-наслідкових зв'язків. Замовкнуть криваві гармати, й розквітне Вітчизна в піснях (Сос., II, 1958, 174); - Кінчиться війна, і я повернусь до неї, я відшукаю її!.. (Гончар, III, 1959, 82).

3. Поєднує речення або члени речення, пов'язані зіставно-протиставними відношеннями; за значенням наближається до спол. але, проте. - Чи їх троє, чи четверо? - мучило Соломію питання, й вона ніяк не могла порахувати (Коцюб., І, 1955, 385); [Лісовик:] До кого ти подібна? До служебки, зарібниці, що працею гіркою окрайчик щастя хтіла [хотіла] заробити і не змогла (Л. Укр., III, 1952, 243); Тепер нові гримлять атаки, І їхні наслідки - не кров, А дивні велетні будов (Сос., І, 1957, 468).

II. перелічувальний. Поєднує окремі слова або речення в переліку, виступаючи перед кожним членом перелічуваного ряду, у тому числі й перед першим. І риби наловить, і ніг не замочить (Укр.. присл.., 1955, 161); Місяць пливе оглядать І небо, і зорі, і землю, і море (Шевч., І, 1963, 105); Потім іде [Еней] до причалу, і здобич мисливську паює Поміж човнами, і вина.. Теж роздає, і братчикам тугу гірку розважає (Зеров, Вибр., 1966, 226); // Повторюється перед кожним із двох однорідних членів речення, що становлять єдине поняття. Попідтинню сіромаха І днює й ночує (Шевч., І, 1963, 52); Міркує-міркує [Степанко], зважує і сяк і так (Збан., Переджнив'я, 1960, 372); // Повторюється перед кожним із двох однорідних членів речення, протилежних за значенням. Я безпорадна, мов дитина, я і люблю й боюся вас (Сос., І, 1957, 408); І сміх і гріх було дивитися на цю недоладну постать (Стельмах, II, 1962, 89); // Завершує перелік перед останнім словом або реченням у переліку (без сполучників). Вічний революцьонер Дух, що тіло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю (Фр., X, 1954, 7); Лукаш нахиляється до того місця, що показала Доля, знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези (Л. Укр., III, 1952, 267); Внизу, мов дно висохлого моря, розкинулось величезне плато, що зеленіло виноградниками, нивами й садами (Гончар, III, 1959, 127).

І так далі (і т. д.); І таке інше (і т. ін.); І подібне (і под.) - у кінці переліку вказує на його неповноту, на можливість його продовження. За кілька хвилин вона вже засипала Раїсу безладними питаннями: - Чи є в неї сестра? А вишні в саду вже достигли? Чи й в неї була та сама начальниця в школі? Які конфітури Раїса любить, бо вона любить всякі?.. і т. д. і т. д. (Коцюб., І, 1955, 319).

III. приєднувальний. 1. Приєднує окремі члени речення, що доповнюють, уточнюють думку, висловлену в реченні. За що, не знаю, а караюсь, І тяжко караюсь! (Шевч., І, 1963, 241); Треба діяти, і не зволікаючи (Довж., І, 1958, 47); Олена підійшла до печі, щоб розпочати свій звичайний трудовий день, тобто варити, прати, доїти корову, годувати дітей, прибирати в хаті і до того всього вчасно вийти на роботу в артіль (Тют., Вир, 1964, 26).

2. Приєднує речення, що доповнює або розвиває думку, висловлену в попередньому реченні. Не для слави,- для вас, мої браття, Я свій скарб найдорожчий ховав, Він чистіший, ніж ясне багаття, І не легко його я придбав (Л. Укр., І, 1951, 348); Було сьогодні про що говорити. За землю знов тепер жвавіше, сміливіше, і хто навіть учора махав безнадійно рукою, тепер гарячився (Головко, II, 1957, 134); Скоро зійдуться хмари у сині, дощ поллє на поля золоті, й буде гарно у ночі осінні кукурудзу пекти на плиті (Сос., І, 1957, 205); // Приєднує речення, що є підсумком висловленого раніше. Хвилює на сонці нива, ..льон процвітає синьо, ..на сіножаті - віз. Гафійка годує дитину, а друге біля Маланки: «бабо!..» І все те - родюча нива, віз, коні, кубло, - все те своє, рідне, з серцем зрослося (Коцюб., II, 1955, 43); - Чому він підбурює голодранців проти самого пана Стадницького? Хто ж він тоді єсть? Учитель, гайдамака чи бунтар? - Я цим не цікавився. - І дуже погано, що не цікавились (Стельмах, І, 1962, 269).

3. Уживається на початку кількох речень у розповіді, надаючи мові плавності та вказуючи на послідовну зміну подій, явищ (часто в стилізації під народнопоетичну або біблійну розповідь). І плаче, плаче Ярославна в Путивлі-городі. Й рече: - Вітрило-вітре, господине [пане]! Нащо ти вієши, несеш На легкому крилі своєму Хиновські [Хановські] стріли? (Шевч., II, 1963, 389); І сходило сонце, і місяць вставав, і гуси кричали на фоні заграв (Сос., І, 1957, 452). IV. приєднувально-підсил., у сполуч. з займ. і присл. де, скільки, що, як, який і т. ін. Приєднує речення (здебільшого питальні й окличні) або члени речення, підсилюючи виразність їх змісту. Пішов я, брате, зароблять. І де вже ноги не носили! (Шевч., II, 1963, 20); 6 годин ми їхали морем.., а ввечері з яхти дивилися на свято. І що це було за чудо! (Коцюб., III, 1956, 326).

V. допустовий. Уживається в значенні, близькому до спол. хоч. Пане добродзею [добродію], приходять останні часи: і рад би щось заробити, та нема де (Коцюб., II, 1955, 32); Вони й не скаржились, а все так говорили чудернацько: «Ми боїмось... велике се... багацько тут всього... багацько...» (Л. Укр., І, 1951, 406); Вона і любить дітвору, та ця любов така неповна! (Сос., І, 1957, 407).


І3 (Й), част. підсил. 1. Уживається для підкреслення, виділення значення слова, перед яким стоїть; значенням близька до ж (ж е). Тільки і дишемо було, як наїде гостей-паничів та трохи забуде про нас панночка (Вовчок, І, 1955, 111); - Не розгадав? - от тобі й на! (Гл., Вибр., 1951, 227); Їй не треба інтимних хвиль, коли все небо в крові повстань.. На те і вчителька вона (Сос., І, 1957, 412).

2. Уживається з відтінком результативності в середині речення перед присудком для підкреслення внутрішнього зв'язку явищ, подій, про які йде мова в реченні. Мабуть, того, що вже дуже була я слаба,- так пані тільки ногою мене совманула та зараз і звеліла дівчатам до хати однести (Вовчок, І, 1955, 109); Стрельнув хтось з рушниці. Так по селу і покотилось (Коцюб., II, 1955, 80); Ждала [Марія], аж поки Тихін одягся, та разом і вийшли з хати (Головко, II, 1957, 152); // Указує на відповідність того, що відбулося, тому, чого очікували. Сього Троянці і бажали (Котл., І, 1952, 90); Іван, ще дитиною напрямований [спрямований] по хліборобській дорозі, так її й держався (Мирний, II, 1954, 109); Хтось, проскакавши мимо них, на ходу зірвав з Блаженка шапку і пошпурив її далеко вбік.. - От тобі маєш,- спокійно сказав Блаженко, наче цього й чекав (Гончар, III, 1959, 77).

3. Уживається в значенні, близькому до частки навіть. Його й в окропі не піймаєш (Номис, 1864, № 3024); - Ти, може, серденько, того й не знаєш, Як гарно, любо як співаєш - І соловейко так не втне... (Гл., Вибр., 1951, 90); - Прямо і не знаю, чим, Яремо Івановичу, віддячити вам (Стельмах, II, 1962, 220).

4. Уживається в значенні, близькому до часток теж, також. [Мавка:] Чогось уже і ти став непривітний... (Л. Укр., III, 1952, 228); Козак пішов, пішов і писар (Довж., І, 1958, 230); Пройшли до їдальні. Мирослава вийшла і собі до їдальні (Головко, II, 1957, 594).

5. Уживається в значенні, близькому до частки вже. Перше в волок подивися, Тогді [тоді] і рибою хвалися (Котл., І, 1952, 166); Він ще не бачив ні одного приїзду князевого, але чути чув багато: і раніше про те згадувалося в селі (Хотк., І, 1966, 95);- Походив я до неї весну й літо, а після покрови і весілля згуляли (М. Ол., Чуєш.., 1959, 7).

6. Уживається в значенні, близькому до частки ще. - Отам я звікував свій довгий вік; отам хатина стояла й за батькового живоття (Н.-Лев., І, 1956, 55); Треба хліб молотити, а машина і досі стоїть без направи (Коцюб., II, 1955, 83); Він уже видерся метрів на двадцять, а стіна і далі здіймалася над ним, стрімка, як хмарочос (Гончар, III, 1959, 100).

@ І (й) так - без того. - І так уже багато [женихів] коло тебе звивається, а жоден не сватає (Вовчок, І, 1955, 112); [Кассандра:] Ох, Артемідо, сестро Аполлона, богине ясна, погаси свій світоч на сюю ніч, на сю єдину ніч! Нехай коханці менше мрій зазнають, вони щасливі й так! (Л. Укр., II, 1951, 274); - Хоча б цієї столиці не минути,- непокоївся сержант Козаков.. - Нашу дивізію,- гули хлопці,- вже й так танкісти охрестили: непромокаюча, невисихаюча, мимо-Бухарестська, мимо-Будапештська... (Гончар, III, 1959, 209); І то - справді. Он попід тинами сухий бур'ян треба б ізжати на паливо.. І то - все ніколи. І обжала [удова], і обмолотила людей, а впала осінь - із прядивом упорує (Головко, II, 1957, 189).


І4 (нерідко вимовляється подовжено і-і!, і-і-і!), виг. Виражає подив, розчарування, нехіть, сумнів і т. ін. А жіночку свою любив - І господи єдиний! Як те паня, як ту дитину, У намистах водив! (Шевч., II, 1963, 126); [Хлопчик (пхикаючи):] І! То ви-те не хочете! (Л. Укр., III, 1952, 262); - Вже й снідати б - діти голодні і батько вже знадвору в хату зайшов. А вона отак загаялася. І-і, матінко моя! (Головко, II, 1957, 290).