ВАРЯГИ, ів, мн. (одн. варяг, а, ч.), іст. Давньоруська і візантійська назва скандінавів (норманів), які в IX ст. чинили напади на Східну і Західну Європу, займалися також торгівлею, а пізніше служили воїнами-найманцями у слов'янських князів. Шляхами у греки проходили з боєм варяги (Перв., І, 1958, 214); Є таке місце в "Звенигорі": оповідання про напад варягів на слов'янське селище (Ю. Янов., V, 1959, 133).

ВАРЯЗЬКИЙ, а, е. Прикм. до варяги. В Київ прибували з товарами слов'янські, візантійські, варязькі, арабські та інші купці (Визначні місця Укр., 1958, 47).