7 листопада 2026 р. виповнилося 85 років з дня народження Віталія Вікторовича Жайворонка — визначного українського мовознавця, доктора філологічних наук, професора, одного з провідних лексикографів України.

З 1969 р. В. В. Жайворонок працював у відділі лексикології та лексикографії нашого Інституту (згодом — Інституту української мови). Був укладачем, редактором і керівником авторських колективів ряду відомих словників різних типів. Серед них, зокрема, фундаментальний тлумачний «Словник української мови» в 11 томах (1970–1980), «Словник скорочень в українській мові» (1988), словник-довідник «Велика чи мала літера?» (2004).

Діяльну участь В. В. Жайворонок узяв в укладанні та редагуванні академічного однотомного «Російсько-українського словника» (2003) та чотиритомного «Російсько-українського словника» (2011–2014). Учений уважав, що якісний перекладний словник має відповідати рівневі розвитку мовознавчої науки і лексикографічної практики, а ще — якнайповніше відбивати сучасний стан двох лексичних систем — мови оригіналу та мови перекладу. При цьому важливо витримати курс не на штучне зближення двох мов з переважанням впливу однієї на іншу, а на їхнє рівноправне функціонування.

За творчим задумом і під безпосереднім керівництвом В. В. Жайворонка створено тлумачний «Словник української мови» (2012). Видання подає різнобічну характеристику українського слова — написання, вимову, тлумачення, походження (для запозичень), словотворення, словозміну, семантичну структуру, стилістику, сполучуваність. Віталій Вікторович подбав про значне розширення кола лексики та фраземіки, пов’язаної з традиційним народним життям і побутом — святами, обрядами, звичаями, дозвіллям. Символічний зміст таких мовних одиниць увиразнює залучений як ілюстрація багатий фольклорний матеріал. Щедро подані в словнику стійкі словосполучення розкривають надзвичайно багаті образно-експресивні можливості українського лексикону.

Як один з провідних етнолінгвістів України, В. В. Жайворонок плідно досліджував відбиття світогляду, історії, побуту й звичаїв українського народу в його мові. Велику популярність здобули етнолінгвістичні праці дослідника — монографія «Українська етнолінгвістика. Нариси» (2007), словники «Знаки української етнокультури» (2006) та «Антологія знаків української етнокультури» (2018). У цих публікаціях успішно застосовано антропоцентричний підхід до мови, який трактує мовні одиниці як продукт міфологічного мислення народу.

Колеги пам’ятають Віталія Вікторовича як ретельного, невтомного працівника, добру, чуйну, світлу, інтелігентну людину. Його новаторські праці посідають нині помітне місце в золотому фонді вітчизняної лінгвоукраїністики.