Тлумачний словник української мови
БІЛОКОРИЙ, а, е. Який має білу кору, оболонку. Заглянула я, матушко-серце, в той мішок, аж там білокора пшениця (Н.-Лев., III, 1956, 282); Білокорі Ми посадили осокори (Мас., Побратими, 1950, 67); // Уживається як постійний епітет берези. Бліді на небі гасли зорі, І вітер плутався в мережах верховіть, І не гойдалися берези білокорі (Рильський, Поеми, 1957, 27); Навпроти ялинки жила білокора красуня-берізка (Ів., Ліс. казки, 1954, 15).