БЛИСКАТИ, аю, аєш, недок. 1. тільки 3 ос. Раз у раз яскраво блищати, світитися переливчастим світлом; поблискувати. Поле зеленілось, як оксамит зелений, росиночки блискали, сонечко зіходило (Вовчок, І, 1955, 349); Надворі душно, як у пеклі, а на всьому небі блискав страшна блискавка і гримить грім (Н.-Лев., II, 1956, 247); Там десь у темряві блискає вогнями санаторій (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 181); // Яскраво спалахувати. Поглянь - ракета йде до хмар І домни блискає пожар (Мал., Запов. джерело, 1959, 41); * Образно. Коли ти дивився на море, твої очі робилися такими ж синіми і блискала радість, як у птіщі в блакитних просторах (Головко, І, 1957, 78); // безос. Ніч. Гримить і блискає (Фр., IX, 1952, 227); Тільки блискало у хмарах та ревли із гір потоки (Тич., II, 1957, 19).

2. чим. Уривчасто, з перервами світити; блимати (у 2 знач.).

@ Блискати [очима (оком)] на кого - що - кидати погляд (погляди), поглядати на кого-, що-небудь. - Так він вас і прийме, командуючий.., - сказав Славко і пригнувся над столом, косо блискаючи оком на батька (Кучер, Чорноморці, 1956, 75).

3. перен. Раптово з'являтися. - Дожену, - блискає думка Яреськові (Гончар, Таврія.., 1957, 316).