ЧЕРНЕЦЬ, ченця, діал. черця, мн. ченці, діал. черці. Член релігійної громади, який прийняв постриг і дав обітницю вести аскетичне життя відповідно до монастирського статуту; монах. Бере письмо святе в руки, Голосно читає... А думкою чернець старий Далеко літає (Шевч., II, 1963, 55); -Ченці звали мене у монастир, бо я таки й письменний собі трошки (П. Куліш, Вибр., 1969, 56); По привітаннях і благословенствах начальниця запитала побожного черця: відки він, чи справді з Тебаїди? (Фр., IV, 1950, 153); *У порівн. Мій боже милий! що за ліс! Якого нема тут дерева! ..Інше, зламане хуртиною [хуртовиною] і опалене блискавкою, стоїть собі край дороги, як чернець; там трухлявий пень схилився, як той старець з торбою (Стор., І, 1957, 76); // перен., розм. Про людину (перев. чоловіка), яка живе самітно, аскетичним життям. Одразу задзвеніло в ушах, задзвеніло ясно, як тоді колись уночі несподівано у вікно, в мою кімнату: - Ви оце не спали іще, книжник і чернець?.. (Вас., II, 1959, 71).

Іти (піти, постригатися, постригтися) в ченці - ставати ченцем, іти в монастир. - Ну, братіку! Не журися: скоро вже тобі буде воля іти у ченці,- стала казати панна Олена (Кв.-Осн., II, 1956, 206); - Візьміть мене хоч служкою...- Іди в ченці постригайся - ченцем будеш (Вовчок, VI, 1956, 254); Один із них... Павло... так той аж в монастир Пішов, до Києва, той у ченці постригся (Метл. і Кост., Тв., 1906, 37).