ФАЙНО, діал. 1. Присл. до файний. - Але ж бо ти файно виглядаєш! (Фр., IV, 1950, 9); - Файно голосить... - кивали головами старі сусідки (Коцюб., II, 1955, 352).

Файно дякувати - щиро, вельми дякувати. Я вам дуже файно дякую за лист (Стеф., III, 1954, 88).

2. у знач. присудк. сл. Гарно, приємно. Ледве чутно, як бідний хлоп коло хати у трембіту трембітає, так файно кругом і тихо (Ю. Янов., І, 1954, 36); - Поприсідай разів із сто! Помахай руками, і стане файно, тепло, як у жнива, - порадив посміхаючись Роман (Автом., Так народж. зорі, 1960, 211).