СУКА, и, ж. 1. Самка свійського собаки, а також інших тварин родини собачих. - Ой ти, гарний Семене, Не ходи ж ти до мене: Єсть у мене лиха сука, Як укусить - буде мука (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 76); Я вполював.. Зайців аж шестеро - ще й ледь не за годину - Одною сукою... (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 86); * У порівн. - Свиня як вискочить з Кушніренкового двору, та просто й кинулась на мене, мов скажена сука (Н.-Лев., III, 1956, 283).

2. перен., вульг. Уживається як лайливе слово, перев. щодо жінки. Лупила, лупила його Уляна, а далі випхала з хати. - Чекай, суко! - тільки й промовив Андрійко (Коцюб., І, 1955, 442); // Взагалі про підлу, нікчемну людину. - То, люди, не моя дочка, а сука! - говорив Коваль на сході і закляв тяжкою клятьбою (Кач., II, 1958, 108); - Я тобі не скажу, що ти сучий син, бо тебе породила чесна мати, а сукою ти став пізніше... (Томч., Жменяки, 1964, 96).