РОЗПУСТА, и, ж. 1. Аморальний, розпусний (у 1 знач.) спосіб життя. - Та ж ви не повія яка,.. адже вам не пусте в голові, не розпуста (Коцюб., І, 1955, 45); Головне для слуг Ватікану - не віра, а гроші, лакомство, розпуста (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 151); - Що ваша душа? Торба, в яку ви збирали гроші, а замість них плодили старців і розпусту. Оце і все, що ви зробили на землі... (Стельмах, І, 1962, 421).

Будинок розпусти - те саме, що Дім розпусти (див. дім); Дім розпусти див. дім; Кубло розпусти - місце, де панує розпуста. Стародавні римські лазні.. втратили своє гігієнічне значення, перетворившись на кубла розпусти і розсадника венеричних хвороб (Шк. гігієна, 1954, 13); Притулок розпусти - те саме, що Дім розпусти (див. дім). Невже Кайтмаза ладиться завести Шафіге до притулку розпусти? (Тулуб, Людолови, І, 1957, 263).

2. Зневажання певних правил, законів. - Ой господи, яка розпуста. Яка попсованість! То це вже для їх нема й посту? - аж крикнула баба Зінька (Н.-Лев., VI, 1966, 361); // Непокірність, неслухняність. - Чорт його знає, що сталось з народом, - жалівся [Підпара] жінці. - Перше, що скажеш, всяк тебе слуха, а тепер хоч мовчи... така розпуста (Коцюб., II, 1955, 52).