ПРОСКУРКА, и, ж. Зменш, до проскура. Вона сиділа у своїй скромній світличці, застеляла стіл скатіркою й заживала проскурку (Коцюб., І, 1955, 327); Він повертався [з церкви] щоразу з проскуркою, яку ділив на три рівні частини - собі, дружині і синові Сеньці (Бурл., Напередодні, 1956, 79).