ПОТЕРЧА, ати, с., фольк., заст. 1. Дитина, що вмерла нехрещена. [Русалка:] Дитинчата-Потерчата, засвітіте каганчата! (Л. Укр., III, 1952, 218); Гойдаються пташенята в сонці на гіллі; гниють мої потерчата у сирій землі... (У. Кравч., Вибр., 1958, 83); *У порівн. В голову навіть просочуються думки про марність життя, але він відмахується од них, мов од потерчат (Стельмах, Хліб.., 1959, 498).

2. зневажл. Загублена, або взагалі чужа дитина; приблуда. - А отсі голопуп'ята - то королівські діти? Тьфу, та й погані ж потерчата! (Фр., IV, 1950, 67); // лайл. - Помалу ви, потерчата! - скрикнула налякана Маріора, притримуючи стіл рукою (Коцюб., І, 1955, 186).