ПОСЛІДОК, дку, ч., заст., рідко. 1. перев. у мн. Залишки, рештки чого-небудь. Він, сьому випивши восьмуху, Послідки з кварти виливав (Котл., І, 1952, 69); [Дід Юхим:] А сонечко вже за сніданок! Чи нема у тебе там?.. [Ганна:] Їсти? Учора ж і послідки вишкребла - хіба повилазило? (М. Куліш, П'єси, 1960, 10); // перен., зневажл. Про погану, не гідну поваги людину; покидьок. Не чоловік це, здавалось, не звір, а щось такеє, чому й імення знайти трудно. Хіба послідок людського роду (Коцюб., І, 1955, 453).

2. Наслідок. - Було б дуже добре, - казав далі Демид, - якби все було так, як Гордій каже. Тоді ми могли б спокійно дивитися на те, що буде, спокійно дожидатися тих наслідків, що неодмінно мусять бути (Гр., II, 1963, 25).

Послідком несправедливості - внаслідок несправедливості; Послідком праці - в результаті праці.