ПЛЕМІННИК, а, ч. Син брата або сестри; небіж. Родичі [пана] - урядники; справник, суддя, підсудки - все то зяті, родичі зятів, племінники... (Мирний, II, 1954, 109); - А ви хто такий? - Якщо називаю Вас дядьком, то, виходить, - племінник. Остап (Головко, II, 1957, 574).