ОКОВИТА, тої, рідко ти, ж., заст. Міцна горілка високого гатунку. Лляного полотна тридцять локтів узяла [козачка]; До шинкарки тягла, Три кварти не простої горілки - оковити узяла (Укр.. думи.., 1955, 21); Отож стали [коло корчми], Молодая встала, Взяла кварту оковити Та й почастувала Сердешного невольника І його сторожу (Шевч., II, 1963, 211); Олексій Іванович наливає по чарці собі, панотцеві й кумові доброї оковитої (Мирний, IV, 1955, 226); // жарт. Те саме, що горілка. Я випив не солодкого вина, а повнісіньку чарку тієї оковитої, що зветься "старкою" і має аж 43 градуси! (Грим., Подробиці.., 1956, 91).