НАСТОЯТЕЛЬ, я, ч. 1. Начальник чоловічого монастиря; ігумен. До Верхівні часто їздить настоятель монастиря (Рибак, Помилка.., 1956, 53).

2. Старший священик православної церкви. Після служби духовенство виходило на водосвященіє [водосвяття]; настоятель ішов попереду (Стор., І, 1957, 259); Прибули [Гузь з обозом] на Куренівку, прямо до обійстя настоятеля церкви (Бурл., М. Гонта, 1959, 17).

3. діал. Спадкоємець. Зять [Миколи] пам'ятав, що живе в тестя у приймах і що він настоятель на Джерине поле й грунт (Н.-Лев., II, 1956, 258).