МУЗИЧНИЙ, а, е. 1. Прикм. до музика 1, 2. За старе піаніно сідала [Любов Прохорівна] щодня, вчилася грати й ненавиділа так звану "систему", якою приневолювала її вчителька набувати музичних знань (Ле, Міжгір'я, 1953, 23); - Треба повідати людям, які дорогі та музичні мотиви виховує народна пісня! (Мирний, III, 1954, 204); Єгор Мовчан створив нову мелодію на текст Думи, скомпонував до неї музичний супровід (Вол., Сади.., 1950, 37); Збирання і публікація словесного, пісенного та музичного фольклору мають велике громадсько-політичне значення (Нар. тв. та етн., 2, 1957, 16); // Виражений, здійснюваний засобами музики. Музичний образ; Музична характеристика дійової особи.

Музична школа - школа, у якій навчають музики. І щастя їхнє, що за радянської влади вони народилися: було б їхнє бажання, - їм і музичні школи, їм і консерваторії, їм і педагоги (Вишня, II, 1956, 35); Музичний вечір - вечір, на якому виконують твори музики; Музичний інструмент - інструмент для виконання творів музики. В кутку [каюти] стояли музичні інструменти (Панч, Ерік.., 1950, 19).

2. Здібний до музики, який любить і тонко розуміє музику. Ми, українці, музичний народ (Рильський, Веч. розмови, 1964, 206); Музична людина.

Музичний слух - здатність сприймати та відтворювати музику (у 1, 2 знач.). Тішило його завжди, що ми всі п'ятеро маємо музичний слух (Вільде, Пов. і опов., 1949, 140).

^Музична драма - драма в супроводі музики, опера з драматичним сюжетом; Музична комедія - комедія, що супроводжується музикою; оперета. Музична комедія це по суті водевіль із вставними пісенними й танцювальними номерами (Мист., 6, 1968, 9).

3. Який нагадує музику, приємний для слуху; мелодійний. Музичний голос.