МАТІНКА, и, ж. Пестл. до мати1 1. На муріжку [моріжку], серед двора, Гуляла дітвора; Гостинчики переглядала, Що матінка понадавала (Гл., Вибр., 1951, 152); - Не раз ридала матінка моя, коли на мене їй жалілись люди (Фр., XIII, 1954, 62); Тяжка вага гіркого життя тебе [хлібороба] придавила: податками тебе примучено, важкою працею прикручено, землею-матінкою обділено!.. (Мирний, III, 1954, 66); Треба йти надвечір. Поки схаменуться [фашисти] - ніч-матінка все крилом своїм покриє (Збан., Єдина, 1959, 367); // Уживається як ласкаве звертання до старшої віком жінки. [Марія:] Марфо Семенівно! Яка ж я рада, що ви приїхали. Здрастуйте, матінко наша! (Лев., Марія, 1953, 32).

@ [Ой, ох] матінко [моя, рідна]! - уживається як вигук для вираження почуття страху, радості тощо. - Ганну сьогодні били, учора Параску, а завтра, мабуть, уже моя черга. Ой, матінко, коли б там не огледілись іще за мене! (Вовчок, І, 1955, 110); Півнівська Галька пальцем колупала вже стіну біля вікна, так цілий шмат глини й одпав. Кричала до дівчат: - Ой, матінко ж моя! Та ви подивіться! (Головко, II, 1957, 97); Різати правду-матінку див. різати.