ЛОПУЦЬОК, цька, ч., розм. Молода, соковита стеблина деяких рослин, звичайно їстівна. А сирота її в селі.. Лопуцьки їсть, ставочки гатить (Шевч., II, 1953, 13); - Миколо, глянь, скільки смовді! Це була рослина з товстим, налитим соком солодким лопуцьком (Сенч., На Бат. горі, 1960, 274).

@ Душа не з лопуцька у кого - хто-небудь не байдужий до чогось. - І я ласий до солодкого, - жартує [Володько], - сказано: кожна душа не з лопуцька, того ж хоче, що й людська (Вовчок, VI, 1956, 285); Люблю я таких людей завзятих, щоб душа в них була не з лопуцька, щоб оглядали життя з високої конструкції (Ю. Янов., І, 1954, 316).