КУЖІЛЬ, желя, ч., КУЖІЛЬ, желі, ж. 1. Прядиво або вовна, намотані на кужівку. Ой піду я за ворота білу кужіль прясти. Там мій милий, чорнобривий жене воли пасти (Чуб., V, 1874, 76); А в зимі, то мами прядуть кужіль та й співають свої дівоцькі співанки (Стеф., І, 1949, 99); Порожньою бічною вуличкою пробігли дівчата з пухнастими кужелями (Стельмах, Хліб.., 1959, 129); * Образно. Кужелі золотавого пилу Піднімав суховій на соші [шосе]... (Мас., Степ, 1938, 53).

2. рідко. Те саме, що кужівка, кужілка. А мати Сидить на призьбі коло хати Та вовну з кужеля пряде (Шевч., II, 1953. 316).



КУЖІЛЬ див. кужіль.