КАРТЕЧ, і, ж. 1. Шріт великого розміру для рушниці. Ви бистрим оком соколиним Щораз вимірюєте вмить, Де слід ударить бекасиним. Де треба і картечі вжить (Рильський, III, 1961, 93); - Ану, хлопці. До опачин! Набивай гаківниці картеччю! (Тулуб, Людолови, II, 1957, 177).

2. Артилерійський снаряд, розрахований на стріляння з невеликої віддалі й наповнений кулями, що широко розсипаються під час пострілу. Для куль - то галушки сушили, А бомб - то з глини наліпили, А слив солоних - для картеч (Котл., І, 1952, 189); - Відступайте, відступайте швидше від мурів! - закричав кошовий Кирдяга. Почувся вибух картечі (Довж., І, 1958, 251); // Кулі з такого снаряда. Вогонь щохвилини посилювався, розжарені ядра ламали лафети, перекидали гармати, людей. Зловісно свистіла картеч (Кочура, Зол. грамота, 1960, 294).