ДРУЖКО, а, ч. Одружений чоловік, який на запрошення родичів жениха є головним розпорядником весільного обряду. Наум, бачивши, що вже усе готово, став одбирати людей: кого дружком,.. кого у старости, жінок у свашки (Кв.-Осн., II, 1956, 93); - Дай проїхати он до тієї хати! - кричав дружко (Довж., І, 1958, 154); * У порівн. Після вчорашньої пороші кожне дерево, як весільний дружко, було пов'язане таким тонким рушником, що крізь нього відчувалися узори і напіврозкриті вічка потрісканої кори (Стельмах, І, 1962, 34).