ГЕМБЕЛЬ, бля, ч. 1. розм. Те саме, що рубанок. Почина рубати Дошки на шматки; З торби витягає Гембель і гвіздки (Щог., Поезії, 1958, 110); Викрикуючи арію з "Трубадура", цей механічний голос вискакував з рупора, мов цупка стружка з гембля (Шовк., Інженери, 1956, 203).

2. діал. Гендель. Січкар ні разу не впіймався на цьому гемблі [спекуляції хлібом], але Мірошниченко притиснув його за втаєний у лісах посів (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 35); Вони вже самі знаходили дорогу до Княжевичів, завжди маючи з Соломією якийсь свій, ярмарковий гембель (Кучер, Трудна любов, 1960, 127).