БИДЛО, а, с. 1. збірн., розм. Свійська рогата худоба. В тій оборі повно бидла (Сл. Гр.); Ярмарок аж кипів.. Ржуть коні, реве бидло (Вовчок, VI, 1956, 294); Відчувати себе бидлом на землях українських поселянин не звик і не хотів (Ле, Наливайко, 1957, 44); * У порівн. - Ти [гуцул] наймит вбогий. Що тягне лямку день від дня, І наглядач мадьярський, строгий Тебе, мов бидло, поганя (Забашта, Вибр., 1958, 191).

2. Зневажлива назва поневолених трудящих, яку вживали експлуататори, пани. Панської худоби доглядав панок-ляшок Оношко, дуже лютий до хлопів-бидла (Морд., І, 1958, 140); [Хмельницький:] Схизматик, бидло, хлоп, презирство - ось що польська шляхта нам дала (Корн., І, 1955, 236).

3. лайл. Скотина, хам. Ах ти, скотина, бидло! Пан бере шори, щоб занести на місце (Коцюб., II, 1955. 59).