АЗБУКА, и, ж. 1. Сукупність літер якого-небудь письма, розміщених у встановленому порядку; алфавіт, абетка. І книжечок з кунштиками В Ромні накупила [княжна].. І азбуку по кунштиках Заходилась вчити (Шевч., II, 1953, 12); Славу дітям чукотським, що азбуки вчаться, співаю (Рильський, Наша сила, 1952, 113).

2. Книжка для початкового навчання грамоти; буквар. Як пройшов усю азбуку, - аж повеселішав: діло пішло спірніше (Мирний, II, 1954, 130).

3. перен. Основні, найпростіші положення, основи чого-небудь. Планіметрія й стереометрія - то лише початий, азбука математики (Фр., III, 1950, 36).

^ Азбука Морзе - система умовних знаків для передачі літер на телеграфному апараті. Він за п'ять хвилин збагнув цілу азбуку Морзе (Сам., II, 1958, 237); Нотна азбука - сукупність нотних знаків, які служать для зображення музичних звуків.