БАНЬКАТИЙ, а, е, вульг. 1. Надто опуклий, витріщений (про очі). - Бряжчать карбованці! - аж крикнув Копронідос, і його здорові, банькаті очі аж закрутились (Н.-Лев., III, 1956, 364); Банькаті, немов аж підпухлі очі боярина ніби хотіли проникнути в душу (Ле, Хмельницький, І, 1957, 98).

2. Який має такі очі; витрішкуватий. Галина Петрівна враз упізнала банькату англійку (Донч., VI, 1957, 323).