ЦУЦЕНЯ, яти, с. 1. Маля собаки; щеня. Я постукав. У дворі гавкнуло цуценя; хтось одсунув віконце, да, мабуть, нічого не побачив (Вовчок, I, 1955, 72); З халабуди вилізло цуценя, гавкнуло два рази, закрутило хвостиком (Тют., Вир, 1964, 425); *Образно.- У Чмеля ожереди й гниють, а в мене... крига в хаті. У Чмеля діти, в мене цуценята. Ех,- похнюпивсь Кирило, а сльози кап-кап йому (Тесл., З книги життя, 1949, 33); *У порівн. Вона взяла ніж і почала вишкрібать вінця старого засаленого горшка. Горщик завищав під ножем, наче цуценя (Н.-Лев., II, 1956, 284); Вітер котить бур'ян під ноги, вітер лащиться цуценям до ніг... (Сос., І, 1957, 265).

&9671; Пика - хоч цуценят бий - про товсте, вгодоване обличчя. «Ясочка...- злісно думав він, поглядаючи на кругленький живіт поета,- пика - хоч цуценят бий, а він - Ясочка...» (Вас., І, 1959, 347).

2. перен., лайл. Дуже молода, недосвідчена людина; молокосос. - А-а, то ти ще й боронитися будеш, цуценя! - Нур ніби сказився. На губах у нього виступила піна, очі налилися кров'ю (Ткач, Арена, 1960, 20); - Не бреши, цуценя, бо буде гірше,- посварився йому Корж кулаком (Тулуб, Людолови, І, 1957, 53).