СПОТИКАЧ, у, ч. 1. Горілка або спирт, настояний на мускатному горісі і прянощах. [Михайло:] Оставалась пляшка спотикачу. Піди ж [Тетяно], принеси (Котл., II, 1953, 68); - Я його, знаєте, запросив кілька разів до себе,.. почастував наливкою та добрим спотикачем (Н.-Лев., IV, 1956, 113).

2. Місце, де спотикаються. В Городищі спотикачі, Тини й перелази (Гл., Вибр., 1957, 242).

@ Ловити спотикачів - часто спотикатися. Іде було [отець Василь] вулицею, спотикачів ловить і розмовляє сам із собою (Хотк., І, 1966, 74).