СПЛЮХ, а, ч. 1. розм. Чоловік, який любить спати, багато спить. Небавом захотілося Демидову спати. Лужицький висміяв його, що такий сплюх (Мак., Вибр., 1954, 61); Солодко позіхає парубок.- Сплюх нещасний! Щелепи вивернеш! Чим тоді хліб жуватимеш? - кепкує Уляна (Стельмах, І, 1962, 99).

2. діал. Заєць.