ПІЛЬ, виг., мисл. Уживається як наказ собаці кидатись на дичину. Ганський їх [псів] заохочував і підганяв владним і суворим окриком. - Піль! Піль! (Рибак, Помилка.., 1956, 117); - Піль! - Сетер, як йому в таких випадках і належить, стрибає прожогом уперед, з-під нього - ф-р-р-р! - перепілка (Вишня, II, 1956, 268).