ОРАТОР, а, ч. Той, хто володіє мистецтвом виголошування промов. Кращого оратора, ніж Кузь, в області немає. Навіть Лозовий, - теж блискучий оратор, - відзначав його пропагандистські здібності (Руд., Остання шабля, 1959, 187); Чудовий оратор, Луначарський завжди захоплював аудиторію своїм темпераментом і дотепністю, пристрасно відстоював мистецтво соціалістичного реалізму (Мист., 1, 1966, 6); // Той, хто виголошує промову; промовець. Оратори змінялись на трибуні під музику й грім оплесків (Довж., І, 1958, 499); Надзвичайні події, що трапились далі, могли б і не трапитись, коли б не виступив зненацька новий оратор (Донч., VI, 1957, 21).