ВАЙЛО, а, ч. і ж., розм. Неповоротка, незграбна людина; тюхтій. Біда якомусь вайлові, якщо він потрапить Багірову під руку в таку мить! (Гончар, III, 1959, 188); // зневажл., лайл. Певно, ота мацапура, оте вайло сидить та човпе, бо хоче буть магістром (Н.-Лев., І, 1956, 608); - Гей, ти, вайло! - гукала вона на неї, коли Гафійці ненароком вилітало з рук веретено (Коцюб., II, 1955, 31).