БЕЗПРИТУЛЬНИЙ, а, е. Який не має притулку, позбавлений догляду, сімейної опіки; бездоглядний, бездомний. Матимеш хату й грунт. Матимеш притулок, і син твій не буде безпритульний (Н.-Лев., IV, 1956, 222); - Це ж Улька, сиротинонька, дитя безпритульне, - простогнав дідок із сивою борідкою (Мик., II, 1957, 309); А на темних шляхах, біля вогнищ, наче стани циган - безпритульні бурлаки (Тулуб, Людолови, II, 1957, 595); // у знач. ім. безпритульний, ного, ч.; безпритульна, ної, ж. Бездоглядна, бездомна дитина. То була громадська господа, там харчували дітей червоноармійців села та безпритульних, що жили в родинах колгоспників (Ле, Мої листи, 1945, 31); * У порівн. А син у той день, немов безпритульний, ходив біля Софіїного дому, чекаючи, коли ж, нарешті, вийде з майстерні його мати (Шиян, Гроза.., 1956, 187).