Леонід Арсенійович Булаховський
Леонід Арсенійович Булаховський (14. IV 1888, Харків – 4. IV 1961, Київ) – видатний український мовознавець, академік АН УРСР (з 1939), член-кореспондент АН СРСР (з 1946), заслужений діяч науки УРСР (1941). Закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету (1910). Викладав у гімназіях. Був професором Пермського (1917–1921), Харківського (1921–1942) та Київського (1944–1960) університетів. Керівник секції слов’янських мов (1930–1935), потім – старший науковий співробітник Харківської філії Інституту мовознавства АН УРСР. Директор Інституту мовознавства АН УРСР (1944–1961). Голова Українського комітету славістів (1957–1961 рр.).
Автор понад 400 наукових публікацій, з них понад 30 книг, брошур, підручників, посібників для середньої та вищої школи. Дослідження стосуються широкого кола проблем теоретичного мовознавства, славістики, україністики, русистики, зокрема походження й розвитку літературних мов, походження української мови, порівняльно-історичної акцентології та лексикології слов’янських мов, семасіології, фонетики, морфології, синтаксису, стилістики й історії мовознавства.
Праці
- «Походження та розвиток мови» (1925).
- «Вступ до порівняльної граматики слов’янських мов. Фонетика праслов’янської мови» (1927).
- «Основи мовознавства» (1931).
- «Курс русского литературного языка» (1935; п’ять видань).
- «Исторический комментарий к русскому литературному языку» (1936; п’ять видань).
- «Русский литературный язык первой половины XIX в.» (у 2 т.; 1941, 1948).
- «Введение в языкознание» (ч. 2; 1953).
- «Нариси з загального мовознавства» (1955).
- «Питания походження української мови» (1956).
- «Вибрані праці» (у 5 т.; 1975–1983).
Література
Білодід І. К. «Леонід Арсенійович Булаховський» (1968).
«Л. А. Булаховский и современное языкознание» (1987).
Лукінова Т. Б. «Лінгвістична спадщина Л А. Булаховського і радянська славістика» (1978).