ХРЕСТОНОСЕЦЬ, сця, ч. 1. іст. Учасник хрестового походу (від знака хреста на його одязі). На початку ХІІІ ст. німецькі рицарі-хрестоносці захопили гирло Західної Двіни (Іст. СРСР, І, 1957, 75); Біженці прибували з руського города Дорогичина. Вдерлися туди люті рицарі-хрестоносці, рвали й роздирали на шматки Руську землю... (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 431).

2. ент. Жук родини пластинчастовусих з чорним хрестоподібним малюнком на жовтих надкриллях.