СПОРОЖНІТИ, ію, ієш, док. 1. тільки 3 ос. Стати пустим, порожнім; опорожніти, випорожнитися. Розпозичав [Охрім] гроші то тому, то іншому, ще до того й погуляти любив, та й не схаменувся, як подвір'я спустіло і ковані скрині спорожніли (Вовчок, І, 1955, 95); Останній ківш спорожнів. Метал заповнив усе (Собко, Біле полум'я, 1952, 285); // Стати ніким не зайнятим, не заповненим, звільнитися від чиєї-небудь присутності. Сигнал сповістив про початок уроку. Коридор миттю спорожнів (Багмут, Щасл. день.., 1951, 20); Берег спорожнів, рибалки пішли геть (Ю. Янов., II, 1958, 191).

2. перен. Відчути себе духовно спустошеним, нездатним до активної творчої діяльності. Як спорожнів, спустів я нині..! Як живу Одноманітно! (Рильський, Поеми, 1957, 37).