СПОЛУЧНИК, а, ч. 1. рідко. Те, що єднає, об'єднує кого-, що-небудь. Українська народна поезія є сильним сполучником усіх тридцяти мільйонів українського народу (Муз. праці, 1970, 246).

2. грам. Службова незмінна частина мови, яка служить для поєднання слів і речень у синтаксичне ціле. Сполучник (і, а, але, проте, причому) - вживається для утворення сурядних словосполучень і для поєднання сурядних та підрядних речень (Сучасна укр. літ. м., II, 1969, 26).