СОБАЧА, ати, с. 1. Маля собаки-самиці; цуценя. Улицею біжить чиєсь собача. Воно метушиться на всі боки, нюхає слід і тихо скиглить (Вас., І, 1959, 341); Вже Данько з матір'ю наближався до дверей, як раптом.. викотилось йому під ноги кудлате собача (Гончар, II, 1959, 140); * У порівн. - Геть з очей! - і схопивши за руку, як те собача, вона вишвиргнула [викинула] Галю з хати (Мирний, IV, 1955, 82).

2. перен., зневажл. Про дитину. - Гонто, Гонто! Оце твої діти. Ти нас ріжеш - заріж і їх: Вони католики.. - Убийте пса! а собачат Своєю [рукою] заріжу (Шевч., І, 1963, 133).