РОЗЧАРОВАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розчарувати. - Зрозумів я, що праця одна дає розчарованій життям людині вдоволення (Коб., III, 1956, 179); Василько був розчарований, що в хатині нема вуйка Андрія (Турч., Зорі.., 1950, 187).

2. у знач. прикм. Який перебуває в стані розчарування. Сумні і розчаровані, виливали старі фанатики один одному свої жалі (Коцюб., І, 1955, 295); Приголомшена чи розчарована старшина вишукувала слів, якими б найпристойніше можна було висловити своє ставлення до гетьманового плану (Ле, Наливайко, 1957, 87); // Який виражає розчарування. Радник дуже сердечно попрощався зі мною, та вигляд його був явно розчарований (Кулик, Записки консула, 1958, 56).