ПРОКОВТУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. 1. Ковтаючи, пропускати через стравохід у шлунок; робити ковток. Кит, - найбільша тварина нашої планети - годується найдрібнішими планктонними рачками. Він проковтує їх мільярди за день (Наука.., 3, 1961, 27).

2. перен., розм. Робити нечутним або непомітним; поглинати. Ні голосу пташини, ні шуму вітру, ні цвіркоту сверщика, навіть стук його [Євгенія] кроків проковтує глуха пустиня (Фр., VII, 1951, 262).

3. перев. у сполуч. із сл. слово, фраза, перен., розм. Говорити нерозбірливо чи не вимовляти нічого. Мотря кілька разів відчиняє уста і знову... проковтує слово (Вільде, Наші батьки.., 1946, 9).