ПОЧУХАТИ, аю, аєш, док., перех. і неперех. 1. Док. до чухати. Посидів дядько, подивився на мене, на дитину, почухав свою голову (Мирний, І, 1954, 87); Хома, забуваючи про європейський етикет, замислено почухав потилицю (Гончар, III, 1959, 244); Чоловік заклопотано почухав за вухом (Вільде, Сестри.., 1958, 472).

2. Чухати якийсь час.

3. кому, що, перен. Побити кого-небудь. [Ведмідь:] Бабусю, маєш ти лозину? Ану, почухай Лису спину... (Олесь, Вибр., 1958, 480).