ПОЧИВАТИ, аю, аєш, недок., ПОЧИТИ, ину, инеш, док., заст. 1. Спати, впадати в сон. Грицько, правда, вже й підвівся був, та, побачивши, що мати так покійно почиває коло його, почухався, ліг і знову задрімав (Мирний, IV, 1955, 89); * Образно. Крізь верби сонечко сіяє І тихо гасне, День погас, І все почило (Шевч., II, 1963, 265).

@ Почивати (почити) на лаврах - те саме, що Спочивати (спочити) на лаврах (див. лавр). [Коваль:] Ніколи не почивайте на лаврах. Вчіться! Мистецтво - це труд і наука (Мороз, П'єси, 1959, 172).

2. тільки недок., заст. Покоїтися, лежати в труні, в могилі, спочивати вічним сном (про прах, тіло). - Бог послав тобі сей дом; почивай у нім; нехай ні один злий чоловік не поворушить твоїх кісточок ні руками, ні язиком (Кв.-Осн., II, 1956, 96).

Почити одвічним сном - померти. Почив герой війни в чужім краю одвічним сном. Земля тобі пером! (Гонч., Вибр., 1959, 341).