ПООБІЦЯТИ, яю, яєш, док., перех., з інфін. або спол. що і без додатка. Дати обіцянку кому-небудь зробити щось або дати що-небудь. Пообіцяти одному, а дати другому - це не личить (Мирний, V, 1955, 412); Нарешті Катруся якось втихомирилася та й пообіцяла прийти на вечорниці (Кобр., Вибр., 1954, 135); Вже кілька днів, як дідусь пообіцяв мені, що візьме з собою в ліс по тички (Томч., Готель.., 1960, 66); Бенедикт пообіцяв двадцять гривень тому, хто знайде або викаже Людомира (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 124); // Запевнити когось у здійсненні чого-небудь; висловити передбачення про здійснення чогось. - Від чого помер мій тато? - поцікавився Геннадій. - Зараз проясниться! - пообіцяла жінка неприязно (Вол., Місячне срібло, 1961, 119); - А я, може, їх [внуків] і не дочекаюся. - Дочекаєшся! - пообіцяв батько (Стельмах, II, 1962, 345); // Висловити погрозу. - До командира веди, бо так гранатою і торохну, - пообіцяв Чумаченко (Тют., Вир, 1964, 312); Келембет спробував запитати його про стан здоров'я - Мехтодій Мехтодійович послав його к чорту й пообіцяв послати ще далі (Ю. Янов., II, 1954, 102).