ПОКІЙНИЙ, а, е. 1. Який помер, померлий. Від матері покійної се чула: Як виростеш, то будеш вільна, доню (Л. Укр., І, 1951, 106); [Шумейко:] Ми з твоїм покійним дідом Андрієм товаришували колись років з тридцять (Мик., І, 1957, 464); // у знач. ім. покійний, ного, ч.; покійна, ної, ж. Померла людина; небіжчик, небіжчиця. Трохи не опівночі знарядили покійну й положили на столі (Мирний, III, 1954, 119); Ухвалила громада наша прийняти уділ у тому похороні депутацією й вінком на могилу покійного (Коцюб., І, 1955, 166).

2. рідко. Спокійний. Зовсім вона себе чує і покійною, і щасливою (Мирний, III, 1954, 223); І спів пташок, і зелень сада: Життя покійне та легке... (Граб., І, 1959, 222); // Зручний (про предмети).