ПОГОВОРИТИ, ворю, вориш, док. 1. неперех. З'ясувати що-небудь у розмові з кимсь; переговорити. Коли б можна це зробити і Ви взяли б на себе труд поговорити в цій справі з дирекцією Спілки, я був би дуже вдячний Вам (Коцюб., III, 1956, 224); Окрилений дядьковим листом, Павло твердо вирішив, нарешті, рішуче поговорити з Людмилою (Головко, II, 1957, 474); // перен. Повестися з ким-небудь якимсь чином. - В Німеччині революція! Тепер ми з окупантами поговоримо інакше (Довж., І, 1958, 140).

2. перех. і неперех. Говорити якийсь час. Таткові заграла [Юзя] мазура.., з мамою поговорила по-французьки (Л. Укр., III, 1952, 659); Вуйко Дорко поговорив іще кілька хвиль то з ріднею, то зі знайомими і пішов із панною Манею (Мак., Вибр., 1954, 17); Вони з Тесленком поговорили ще трохи про бойову операцію, покурили, і Артем звівся на ноги (Головко, II, 1957, 539); Всі четверо відійшли набік, щось поговорили між собою (Тют., Вир, 1964, 346); Федора була.. мовчазна. Зате чоловік її любив поговорити (Перв., Дикий мед, 1963, 451).

@ Поговори мені - уживається для вираження погрози. Пріська щось промурмотіла, але зараз урвала, бо мати загрозила: - Ну, ну, поговори мені! (Л. Укр., III, 1952, 667); - Поговори мені, то договоришся! (Стельмах, І, 1962, 93).